Антон, 55 - 11 февраля 2011 22:46

Не будеш знати ти турбот
Твій розум ще не знає
Як прагнуть крила до висот
Де щире сонце сяє
Не кожен має два крила
Так доля нас ламає
Та в небо ти мене вела
Ми разом в сон тікаємо
Одно крило це пів душі
А ми навік єдині
Нехай побачать нас усі
Та не до них нам нині….

Часто ховатись у своїх почуттях
Викликає підозру ті квитки
які я тримав у рай
викинув при першій нагоді
більше немає віри в житті єтільки ти…
ріжу на дрібні частинки повітря…
щоб поділитись з тобою
прийняти дозу тепла
мабуть недокуривши цигарку
вип’ємо гарячого вина як колись у старі часи
світстає цікавішим….
Бо для мене…
Людина яка приходить щодня
Приносячи кольорові фарби
ми малюємо цей світ для нас
почуття наші настільки взаємні
що розквітають деревасеред холодної зими
тримаючись за руки ми ідемо
тепло у серцях своїх несемо
наші тіла стають тендітні
не помічаючи нічого у сірому світі ….



В її очах світився слід любові
Слова шмагали сенсом – та не боляче.
Я слухав ті слова ,
Вразливо знову
Так стомлено зітхало серце.
Чи не Че
Розстріляний Геваррою чи Фрідріх,
Посварений із Енгнльсом за жінку,
Я ,наче паровоз старий ,
що боки мідні
Не витримають завтра тиску
слів й розцінків .
Я слухаю її і бачу дивне щастя .
Колись в собі чував
те одкровення бісове.
А тиск росте ,і , чи не завтра ,
схочу вкрасти
Частинку дійсності для себе
І частинку істини.




Треба тисячі слів,
Щоб єдине сказати.
Треба тисячі снів,
Щоб тебе збудувати.
Треба сотню вогнів,
Щоб сльозу підпалити.
Треба тисячу днів,
Щоб тебе зупинити.

Треба море проблем,
Щоби подих почути.
Треба стати вогнем,
Щоб кохання збагнути.
Треба гори сміття,
Щоб побачити квіти .
Треба жити життям,
Щоб тебе зрозуміти.



Коли зустрінеш перший раз
Людину з чистим серцем
Тоді розтане віск образ
Й душа до тебе рветься
Коли стоїш між двох доріг
То шлях підкажуть очі
Твої, що в пам’яті зберігєсвяті й немов пророчі


Крв’ю встеляючи долі стежину,
Жадний любові, думами жив я …
Мрію лілеяв я , мов дитину,
З нею єдиною тихо тужив я…..
Вечір на землю
Приліг спочивати,
В грудях у мене
Затишшя настало.
Губи мої перестали шептати :
“ Щастя я так у житті й не зазнав…”


Як вистоїш, коли всі проти тебе –
Упали духом і тебе кленуть ,і
Як в супереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть ;
Якщо чекати зможеш ти невтомно ,
Оббріханий – мовчати і пройти
Під поглядом ненависті ,притому
Не грати цноти ані доброти ;

Як зможеш мріять – в мрійництво не впасти ,
І думать – не творити думки культ ,
Якщо Тріумф , зарівно як Нещастя ,
Сприймеш як дим і вітер на віку ;
Якщо стерпиш , як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих ,
Якщо впаде все ,чим ти жив , і знову
Зумієш все почати – і звести ;

Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту і прграть ,
А потім – все спочатку , і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать ;
Якщо ти змусиш Серце ,Нерви , Жили
Служити ще , коли уже в тобі
Усе згоріло ,вигасло – лишилась
Одна лиш Воля – встоять в боротьбі ;

Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою –
На відстані ,яку відміриш ти ;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум ,енергією дій ,
Тоді весь світ тобі належить ….
І більше ,ти – Людина …!!!!!!!!!!!

• 
• 
•