Антон, 55 - 10 февраля 2011 17:11

Спопеліле озеро –багаття,
Де півколом- скупані думки .
Голизну прикрили ,мов латаття,
Власні перевірені роки.
Цівкою не страченого диму
Непідкупне слово тут живе , те ,яким до віку одержимий ,
Бруниться з душі старе й нове….


Розплітає вітер верби жовтокосі ,
Самотіє лебідь в дзеркалі води.
Як сльоза прощання ,як небесна просинь , за туманом часу даленієш ти .
Поцілунки наші – кетяги калини ,
До морозів перших,
Пригуби , гірчать.
Де цвіло кохання ,веснонька єдина ,
В жовтизні розлуки, глянь,
Листки ячать.
Зазирнути важко у зіниці долі .
Таїною вабить мудра глибина .
….Зболені акорди оживуть поволі ,
і пучки зігріє втомлена струна .
Уповітрі чистім
Павутинка висне,
Знов снує шрвками осінь поміж трав…
А троянда пізня –
То найкраща пісня , та яку для тебе
Я не написав…


Жовтогрудою синицею
У вікно осінь стука..
З дощовицею вже давно..
Тільки жінка все противиться :
-Не пущу. Не доводь мене,
нещасливице,до плачу…
В серці рано ще
Виколисувати жовтий сум…
Може я комусь
Жменьку радощів принесу…?
Гірчить солодка жінка,
Наче кава ,що мліє в філіжані,мов у сповитку…
За це Ви , звісно , їй не дорікали ,
Бо вибрали й пригубили таку…
Це трунок не полуда,не омана.
Забродою там розчинились Ви .
Холоне , а здається ніби в’яне.
На дні притулок осад вперто звив…
Зігріти б у розважливих долонях
І розділити спогади на двох .
Не стане на дратливій перепоні гірчавий присмак,
Що до уст присох.
В півпогляді – розхристані бажання ,
Загублена одвічна таїна ,
Яка ще називається коханням.
Його так важко випити до дна…..


Зрубати вишню попросили….
Не зміг я день почати з пня.
В моїй уяві голосило осиротіле вишненя….

• 
• 
•