Антон, 55 - 24 января 2011 00:47

Під горою Машук, на снігу, із простреленим серцем,

в казематі, будь ласка, я приймаю долю таку.

Все це — доля поета,

Все це — гідне і справжнє, і все це

не вбиває поетів. Лиш дає їм усмішку гірку.

Але затишок цей, колисання душі щоденне!

Нерозпізнане древо у цьому страшному раю!

Цей розкоханий спокій!

Даруйте. Це не для мене.

До побачення. Все. Я вертаюся в долю свою.

• 
• 
•