Антон, 55 - 18 декабря 2010 01:28

Отож серед мешканців міста Чорткова з роду в рід передаються різні легенди про місто . ....Справді, кращого місця годі знайти для продовження роду, яке, за легендою, започаткувала сім'я Кирила Чорного із Улашківців; рятуючись від хижого татарського племені, вона пере¬бралась сюди із спаленої хати, котра раніше стояла побі¬ля Чорного шляху. Трохи нажив статків,як бусурмани і худобу заберуть, і випотрошать засіки із зерном та пшеницею, і пустять із вогнем обійстя.Дякувати Богу, що душу живу ще вдається врятува-ти, ховаючись у зарослих урвищах.Так було не раз. Бо жив біля Чорного шляху. Врешті-решт терпець йому увірвався, бо скільки можна те робити, що поганцям готувати ласу здобич.От і Чорний якось запряг коней, взяв на фіру свої нехитрі пожитки та й з жінкою і дітьми, їдучи польовою дорогою, перегодом спустився у заплаву Серету.Ніби попав у рай. Широка долина, яку дугою омивала ріка, чарувала зір незбагненною красою, дихала прохолодою і віщувала спокійний прихисток. Місцина була вкрита від Серету високою стіною густих очеретів, оточена з усіх боків горбами, як своєрідна пастка для чужинських супостатів.Тут і заґаздував Чорний.Із селянською натугою він викорчував прадавні дуби, збудував розкішну світлицю вікнами до сонця, засіяв ниву, завів товар і став поживати. Звісно, одній родині було сумно і Чорний час від часу їздив в Улашківці, то в Росохач, то в інші села навіду-вався обережно, щоб з ворогом не зіткнутись, який околицями шастав вовкулаком, запрошуючи у вцілілих господарів до себе у долину. Біля його садиби почали хутко виростати хати, як гриби після дощу. А як помер Чорний, люди назвали поселення на його честь Чортковом. Рід Чорного тягнеться аж до наших днів - не переводиться рід працьовитих і дбайливих українців. Є ще й така легенда про нечисту силу . Краєзнавець П. Медведик записав: "Коли ще людей не було, боги на нашій землі порядок наводили, русла рік та озера водою заповнювали.Отоді із заздрощів посварився бог з чортом.Що бог задумає зробити, чорт йому наперекір насвинить, зіпсує справу.Ото як запустили в русло Серету воду,то чортяка назло перегородив її кам'яними насипами. Води у річці зібралося багато - розірвало його насип. Тоді чорт в іншому місці насипав вал із землі та каміння високо, щоб зупи-нити річку.Закурив файку і регоче. Та тут водяні змії порили нори, вода вели-кою силою прорвала ту греблю. Там, де була гребля, стала долина. Чорт ще раз пробував перегороджувати воду високими горбами, каменюками, а вода зробила бокові русла і знову затопила долину. Сила води закинула чорта в рів,накрила на кільканалцять сажнів густим намулом. Там він і зостався, бо вилізти не міг. Вода зійшла, береги зазеленіли, прийшли сюди люди, осели-лися в затишній долині над водою і назвали ту улоговину Чортовою доли-ною. Потім побудували місто іназвали його Чортків".
І остання , менш старіша за віком легенда , але її переказують мешканці близько 60 років ...що руїни чортківського замку-фортеці зберігають чимало таємниць.Місцеві хлопчаки знаходили тут що завгодно - давні монети, нако-нечники стріл, комусь пощастило натрапити на заіржавілий пістоль чи турець-кий ятаган. Як і кожен пристойний замок, чортківський має розгалужений підземний лабіринт, він пролягав під річищем Серету. Саме по ньому, за легендою, втікала від ворогів графська родина. Інша легенда стала історичною правдою ще в XIX сторіччі - поважній чортків'янці ледь не щоночі снився один і той самий сон: якийсь небіжчик просив розібрати частину стіни фортеці і поховати його останки по-християнськи. З жінки довго сміялися, поки нарешті не прислухалися до її слів. У вказаному місці знайшли кістяк, пізніше виявилося, що він належав ченцеві, святому Теофілю, якого турки замурували в стіні живцем. Дослідники з приводу всього цього мають таку думку: назва нинішнього міста походить з часів язичества, коли слов'яни все зле пов'язували з Чорно-богом, бо, мовляв, не випадково й донині збереглася назва тутеш-ньої Чорної Долини і що неподалеке містечко Біло-божниця осідок білого бога, а Чортків- Чорного. Пи¬семні джерела походження назви більш прозаїчні: на карті польського короля Казимира Великого на межі XIV-XV ст. це поселення було позначене словом «Чортковіце». На прохання власника Єжи Чартковського король Сигізмунд III видав грамоту на володін-ня цією територією і дав дозвіл перейменувати його на Чортків.
Отже, науковцями висовуються неоднакові версії. І все ж, найбільш ймовірна серед них є. Висуваються припущення про походження назви міста то від прізвища магната Чартковського, то назви урочища Чорна долина або від інших її назв, у якій на берегах мальовничого Серету з часом склалося місто.
Зросли й вимоги сучасного читача, який нічого не хоче сприймати на віру, не задовольняють такі тлумачення. Адже становлять вони собою ніщо інше, аніж позбавлені наукових підстав логічні виверти, свого роду ”стрибки із невідомого в незвісне”, оскільки історичні джерела не знають гіпотетичного першопоселенця Чорного, який начебто мав якесь відношення до заснування Чорткова. В польських публікаціях також наводиться саме шляхтич Чартковський, який став власником Чорткова. Але прізвище цього шляхтича зовсім не походить від слова "чорт", а грецького "чарті", що означало папір або грамота. Однак не слід забувати, що прізвища шляхта часто переймала від назв набуваних або одарюваних за певні заслуги посесій (земельних маєтків, поселень), які ставали родовими. Отож, найдавніша назва міста Чартковіце.
Тут слід віддати належне характеристиці, даній Поділлю і особливо подільським річкам відомим знавцем західноукраїнського регіону П.Т. Ващенком, який справедливо відзн

• 
• 
•