Владимир, 57 - 7 апреля 2008 22:26

[SIZE=+1][COLOR=lilac]Наші хрести.

Ішли по дорозі двоє мандрівників і побачили, що десь здалеку хтось іде їм на зустріч, несучи щось велике і громістке. Згодом вони зустріли акуратно і просто одягнутого чоловіка, спокійного і доброзичливого, який ніс в руках два великі хрести.
-Хто ти?,- запитали подорожні.
- Я - Ісус,- відповів Дивний Незнайомець,- Я несу вам хрести.
- Що?, хрести?,- перепитали здивовані люди.
- Саме так, хрести, адже кожен християнин має пронести через своє житя хрест, але він є і заслугою, за яку в кінці дороги ви отримаєте винагороду, відповідно до того, як будете нести.
Подорожуючих зацікавила і заінтригувала така пропозиція, вони погодилися спробувати.
Тоді кожен з них взяв на свої плечі по величезному тяжкому дерев’яному хресту, двигнув його і пішов вперед. Згодом, коли вже вичерпалися перші сили та дещо пригас інтузіазм, один з них попросив:
-Ісусе, знаєш, мій хрест, напевно, важчий від товаришевого, мені так тяжко нести, чи не можна було б трохи його зменшити?,- і хрест зразу дещо зменшився в розмірах та полекшав.Через деякий час той самий подорожній запитав знову те саме і хрест знову зменшився і став лекшим.
Тоді, коли перший ледь волочачи ноги, падаючи, весь в подряпинах і болоті, яке робилося від дорожнього пилу, що змішувався з його потом, який градом котився по обличчю, просувався вперед; його товариш не докладаючи жодних зусиль все зменшував свій хрест, до розмірів нагрудного хрестика.
А далі вони побачили прірву, велику, чорну і глибоку, а за нею був прекрасний райский сад, звідки віяло приємною прохолодою, кругом текли струмочки прозорої джерельної води, земля була вкрита килимом соковтої м’якої трави і запашних квітів, а великі дерева з густою кроною стояли, ніби в центрі острівця тіні, гостинно запрошуючи сісти у підніжжя одного з них для відпочинку.
Там стояв Ісус, Він побачив знайомих подорожніх і зразу підійшов до краю прірви:
- Вітаю, мандрівка вже закінчилася, так що, я запрошую вас до Себе.
- Ми б з радістю, -відповіли подорожуючі,- але ж тут така прірва, як нам її перейти і що нам робити зі своїми хрестами.
Ісус усміхнувся:
-Залиште тепер свої хрести,- сказав він,- просто перекиньте їх через прірву і переходьте до мене.
Тоді чоловік, який ніразу не просив зменшити свого хреста, поставив його на краю прірви, почав перехиляти вниз і коли хрест зайняв горизонтальне положення, подорожній щасливо скрикнув із сльозами радості на очах – другий кінчик хреста торкнувся іншого боку провалля, він просто і легко пейшов на протилежний край прірви.

Кожен з нас має свій хрест, співрозмірний зі силами та можливостями і чим більшими бувають наші хрести, тим досконалішми стаємо ми. [/COLOR][/SIZE]

• 
• 
•