Антон, 55 - 3 апреля 2011 14:01

Відгуркотіли двигуни та жорна
і в землю трансплантоване життя
усе ж зростання робить відкриття,
обернувши падіння метеорне
на злет у нескінченність ілюзорну,
де знову себе рве без каяття
та й пада в небуття чи забуття
крізь темінь вен та неба невідпорну.
І, загалом за пульс безсмертя вдячні,
живі ми - простір, мертві ми є час,
а якщо робимо щось необачно,
то заспокоює усе ж те нас,
що падати у всесвіті не лячно,
бо випасти із нього людям - зась!

• 
• 
•