Антон, 55 - 3 апреля 2011 13:21

УРИВОК З ПОЕМИ

Je suis un fils de cette race...
E.Verhaeren

Внук кремезного чумака,
Сiчовика блiдий правправнук,
Я закохавсь в гучних вiках,
Я волю полюбив державну.

I крiзь папери, крiзь перо,
Крiзь днi буденнi - богоданно
Рокоче запорозька кров
Мiцних поплiчникiв Богдана -

Тих отаманiв курiнних,
Що пiд гармати революцiй
Умiли кинуть п'яний смiх
В скривавлене обличчя - муцi.

Чия залiзна голова
I з-пiд катiвської сокири
Жбурляла в чернь такi слова,
Що їй мороз iшов за шкiру.

Хто в дикий вихор гопака
Втiляв життя назустрiч степу,
Й чия упевнена рука
Змiцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськiм огнi
Держава рухнула, тодi-то
Вони взяли свячений нiж,
Залiзняка майбутнi дiти!

Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
I жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяi

Херсонськi прерiї - мов Сiч,
А кобзарем - херсонський вiтер,
I рiдним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвiте!

Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
I дух землi - з дитинства нюхав.

Як не калiчила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз пiдвiвсь, i запалав,
I з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радiй -
Не паралiтик i не лiрник
Народ мiй - в гураган подiй
Жбурне тобою ще, невiрний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послiв московських -
I по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

5.6 1924

• 
• 
•