Антон, 55 - 3 апреля 2011 13:19

ПIД ЧУЖИМ НЕБОМ

1

Чужi: й земля, i небо тут, i люди,
I мiсяця золотосрiбний рiг.
Життя давно, як божевiльне, блудить
По манiвцях заплутаних дорiг.

Десь кревний край кона в останнiй муцi,
Дикун над ним заносить ятаган,
А вiн скажений бiль терпить, як Муцiй,
I крапле кров росою з чорних ран.

Чому ж я тут? Куди ж iще заблудить
Безглузда путь i хто остереже?
Чужа земля, чужi похмурi люди -
Й саме життя, здається, вже чуже.

2

Не треба нi паризьких брукiв,
Нi Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернiї руки,
Стара солома рiдних стрiх.

Все сниться гук весни i вiтер,
Веселий вiтер свiтлих лiт.
А тут - молюсь, убогий митар,
Шукаю Твiй вогненний слiд...

Hi! He знайтиi Нiхто не знає.
Нiхто не чув Твоїх плачiв.
Бiля всесвiтнього Сiнаю,
Як завше - золото й мечi.

3

Десь сiре поле в чорних круках,
Що пророкують: "Кари! Кар!"
А я тут, на чужинних бруках,
Чужий - несу чужий тягар.

А я на полум'ї розлуки
Назавше спалюю роки,
I сниться степ Твiй, сняться луки
I на узгiр'ях - вiтряки.

Там свист херсонського просторуї
Там вiтер з кришталевих хвиль!
А тут: в вiкнi опустиш штору -
I п'єш, самотнiй, смертний бiль.

4

Несу отут страшний свiй iспит
I знаю, що життя мине.
I мати, сидячи на призьбi,
Вже не вичiкують мене.

Давно Євгена поминає
За упокiй старенький пiп,
За весною весна минає
Пiд запашне зiтхання лип.

Все далi висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вiтер заголосить глухо
I пролiтає вдалечiнь.

Сирiє стрiха пiд дощами,
Вже хата стала нетривка,
I мати слухають ночами
Бронхiтне гавкання Бровка.

• 
• 
•